Мене звати Роксолана Федець. Я — лікарка-психіатриня, психотерапевтиня, психоаналіткиня і засновниця центру ментального здоров'я Хоуп.

Усе почалося задовго до університету — я вступала до ЛНМУ ім. Д. Галицького вже знаючи, ким хочу стати. Не шукала себе між кафедрами, не вагалася між спеціальностями — йшла одразу в психіатрію. З перших курсів почала ходити в психіатричну лікарню на волонтерських засадах, брала участь у науковому гуртку — і відчувала, що саме тут моє місце. Психіатрія стала не просто фахом, а великою пристрастю, яка з роками тільки міцнішає. Я працюю психіатром вже більше десяти років (з 2016р.)

З часом поряд із психіатрією з’явилася психотерапія — і стала невід’ємною частиною і мого професійного, і особистого життя. Я почала навчання одразу, щойно мені виповнився 21 рік — найменший вік, з якого беруть у психотерапевтичні програми. Довго чекала цього моменту і йшла до нього свідомо. Вибрала психоаналіз, як найбільш глибокий та грунтовний метод, щоб задовільняти усі мої наукові потреби. Я працюю психотерапевткою вже більше шести років, є сертифікованою психоаналіткинею в Європейській асоціації психоаналітичних психотерапій. Навчалася в Трускавецькій школі психотерапії та Львівському інституті ментального здоров’я, завершила там спостерігачство і зараз здобуваю статус ко-терапевта. Регулярно супервізуюся, продовжую вчитися — бо вірю, що справжній фахівець зупиняється лише тоді, коли перестає бути цікавим сам собі.

За цими роками — робота в гострому відділенні психіатричної лікарні, у Львівському психоневрологічному диспансері, в бригаді психологічної та психіатричної реабілітації ветеранів, де я стикалася з болем, який не завжди має назву, але завжди потребує присутності. І викладання — на кафедрі психіатрії, дитячої психіатрії, психології та сексології в ФПДО ЛНУ імені Данила Галицького впродовж 3-ох років, у Львівському інституті ментального здоров’я та у Львівському інституті психотерапії узалежнень — з 2022 по 2025 рік. Я обожнюю цей момент, коли бачу в очах слухачів щось, що спалахує. Намагаюся передати не просто знання — а любов до професії і повагу до людини, яка сидить навпроти.

У центрі Хоуп, який я заснувала, є один незмінний принцип: людина завжди важливіша за свій діагноз. Ми прагнемо, щоб кожен, хто до нас приходить, відчував себе почутим — не як випадок із картки, а як жива людина зі своєю історією. Тут працює команда, для якої фаховість і співчуття — не протилежності, а одне ціле. Центр є ЛГБТ та транс-дружньою. Щомісяця я організовую для всієї команди супервізії — бо якість допомоги починається з турботи про тих, хто цю допомогу надає та постійного навчання і вдосконалення.

Центр став Pet Friendly — почасти тому, що в державних закладах мені забороняли приходити на роботу з моєю собакою. Тепер моя хвостата донька Хоуп завжди поруч, а пацієнти можуть приводити своїх улюбленців на сеанси. Це не примха — це атмосфера, яка лікує краще, ніж будь-який протокол.

Вдома мене чекають троє собак і троє котів, любий чоловік і тепло, яке важко описати словами. Я — щаслива дружина і песо-кото мама, і ще — людина, яка не може пройти повз безпритульну тварину. Допомога їм — не волонтерство за розкладом, а просто спосіб жити.

Ми не обіцяємо легкого шляху — але обіцяємо, що ви не будете на ньому самі. Приходьте до Хоуп, і почнімо разом!